Людська доля

Посилав пан козака з листом, і йому випала дорога через ліс, і він ïхав тим лісом, та надибав святого Миколая, що він в’язав лика — єдно добре, а друге кепське. Але святий Миколай показався йому в постаті старого діда. Де той козак, приïхавши близько св. Миколая, і дивиться на тоє і повідає:

- Що то ви, дідуню, ото робите?

А св. Миколай відзивається до нього:

- А що ж? Ти бачиш добре, що я роблю; лика в’яжу.

- Та я, дідуню, бачу, що ви лика в’яжете; іно не знаю, на́що?

- Ото так, козаче! Тіï лика, которіï я в’яжу докупи, то вони свідчать людськую долю!

- А чого ви в’яжете єдно лико добре, а друге кепське?

- Бо так треба; бо і люди такі на світі: єсть добріі і недобріï, то треба ïх так вінчати, щоб були злі з добрими, а добрі зо злими.

- А то для чого?

- Для того, бо як би се звінчали самі злі, то вони би не могли в світі жити; а як би се повінчали добрі, обоє робучіï, то вони б з великого добра забули за бога.